avangard-pressa.ru

Реферат Політика і влада як суспільні явища

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

ÏÎ˲ÒÈÊÀ ² ÂËÀÄÀ ßÊ ÑÓÑϲËÜͲ ßÂÈÙÀ

ВСТУП

Політика і влада – найважливіші складові суспільного життя. Виявлення їх сутності дозволяє розібратися в складних проблемах сучасності та визначити свою позицію до них. Сучасна людина постійно відчуває на собі вплив політики. В умовах демократичного переходу її ефективність постає важливим чинником стабільності нашого суспільства. Саме її регулюючий вплив на суспільні процеси повинен сприяти подоланню кризи. Кожен з нас повинен усвідомити для себе значення політики, політичної участі, сутність політичних відносин, влади та політичного життя, виявити для себе механізми їх функціонування. Від вирішення цієї проблеми, нашим суспільством, залежить просування його шляхом демократії.

Для висвітлення теми лекції ми пропонуємо такі питання.

1. Зміст, походження та функції політики.

2. Взаємодія політики з іншими сферами суспільного життя.

3. Поняття та структура влади, її легітимність.

4. Політичні відносини та політичне життя суспільства.

1 З

міст, походження та функції політики

Термін “політика” виник ще в античній Греції. Він походить від давньогрецького слова polis (лат.), що означає місто-держава (в античній Греції). З назвою “поліс” пов’язаний і інший термін politeia, що дослівно означає “брати участь у політичному житті”. Отже з перших творів, присвячених вивченню політики (трактат Арістотеля “Політика” при дослівному перекладі також носить назву “те, що відноситься до держави”) цей термін означав “державне життя”, “державний устрій”. За Аристотелем політика входить до родового визначення людини. Він, визначаючи сутність людини, називав її політичною твариною. Інший давньогрецький філософ Платон під політикою розумів мистецтво, здатність жити разом за умов полісу, шляхом дотримання певного комплексу правил соціального співжиття. Отже, починаючи з давніх часів, політика - це знання і уміння досягати розділення функцій громадян, зберігати їх спілкування і цілісність спільності.

Однією з традиційних детермінантів політики є влада. Відповідно під політикою розуміють діяльність та відносини по здійсненню влади в суспільстві. Німецький політолог М. Вебер зазначав, що політика - це прагнення влади, її завоювання і утримання в різних великих суспільних колективах. За Д.Істоном, політика постає як реалізований владою розподіл цінностей. Слід зазначити, що до кінця XIX ст. політика пов’язувалась традиційно і переважно із державною владою, напрямками її діяльності та формами устрою. Отже особливу увагу привертав інституційний аспект розуміння політики. Інша позиція розгортається в XX ст. Вона репрезентує політику як владу, не лише державну, а й пов’язану з недержавними структурами, в яких також зосереджується влада (партії, групи тиску, ЗМІ тощо). Значно доповнює цю позицію підхід, сформований в другій половині XX ст. на базі політичного біхевіоризму. В цих межах політика асоціюється з цариною діяльності політичної людини, її інтересами, поведінкою.

Ще одну домінанту у визначенні політики становить виявлення її соціального змісту. Відповідно ми можемо відокремити два напрямки. Перший розглядає політику як об’єднання людей для досягнення загального добробуту, як діяльність по висловленню загального інтересу. Це сфера компромісу, консенсусу. Отже, вона визначається як спосіб соціальної інтеграції і спілкування (комунікації). Другий напрямок, щодо визначення соціального змісту, абсолютизує конфліктний початок політики. Відповідно політика вбачається в забезпеченні панування одних над іншими, як вираз боротьби. Конкретним втіленням цього підходу є диктатура одного з класів, або ж “відстоювання дихотомії “друг-ворог”” (за К. Шмідтом), “наші-чужі”. Політика, за цією домінантою є формою реалізації тих або інших етичних цілей. Зрозуміло, що в цьому плані розмаїття підходів може бути дуже широке - наприклад, зростання блага та управління у відповідності із принципами справедливості (Платон); здійснення раціонального мислення (Г.В.Ф.Гегель); встановлення соціального балансу сил та підтримка цілісності суспільства (Дебре); здійснення загальної волі (Ж.-Ж.Руссо).

Політика також може розглядатися як нормотворчість, діяльність по укріплення, зміни відносин в суспільстві, як досягнення домовленості. Політика, як ми бачимо, пов’язана з управлінням. В надрах його розгортається пошук шляхів до маловідомого. Процес прийняття рішень в політиці носить творчий характер, присутні елементи ризику, бо результати не завжди можна передбачити. Безумовно, всі ці концептуальні складові необхідно враховувати під час аналізу такого феномену як політика. Це дасть змогу уникнути однобічного підходу до цього складного явища.

На ранніх етапах розвитку людського суспільства, коли люди були об’єднані кровнородинними зв’язками, необхідності в політиці не було. Суспільство ще не зазнало тоді різкого протиставлення інтересів. Механізм самоорганізації в отриманні та розподілі продуктів, догми релігії, традиції природним чином регулювали як процес задоволення потреб, так і підтримку цілісності соціуму. Однак, по мірі прогресу матеріального виробництва, ускладнення суспільства, зростання його багатомірності постає проблема врегулювання суперечливих інтересів та збереження його цілісності. Племена об’єднуються в більш великі спільності - народності, йде внутрішня диференціація суспільства за соціальними, етнічними, релігійними та іншими ознаками. Потрібною виявляється інша організація суспільства. Виникає держава, яка за рахунок використання засобів примусу забезпечує необхідні загальнообов’язкові форми соціальної поведінки для усіх шарів населення. Це якісно новий рівень регулювання міжгрупових відносин, розповсюджених на значній території. Формується особливий шар людей, що здійснює владу і управління (апарат управління). Тобто чітко розмежовуються функції управління та тих, ким управляють.

Відношення до державної влади, як ми бачимо, впливає на можливості задоволення соціальними групами своїх запитів та потреб. Необхідність вступати в опосередковані державою відносини з іншими групами та з самими центрами влади передбачало в свою чергу відбір владнозначущих інтересів та оформлення групових зазіхань. Це сприяло виникненню нових соціальних асоціацій, а також призводило до зростання кількості людей, що спеціально займалися управлінням. Отже політику можна визначити як систему відносин між людьми, які виникають з приводу організації та використання державної влади в суспільстві.

Політичний характер суспільних відносин вимагає усвідомлення своїх інтересів як групою в цілому (на рівні політичних програм, цілей, ідеологій), так і кожним її представником окремо. Людина повинна усвідомлювати свою принадність до даної групи. Політичне усвідомлення інтересів включає співвідношення їх із запитами інших груп і визначення засобів та ступеня державного втручання в процес суспільної взаємодії. Коли спільнота не може усвідомити свої політично значущі інтереси, вона стає заручницею власної еліти, або буде об’єктом маніпулювання з боку інших груп. Таким чином, політичні усвідомлення інтересів необхідні для формування політичної волі, спрямованої на ефективну участь в політичному процесі.

Підсумовуючи, можна визначити політику як область, в основному, цілеспрямованих відносин між групами з приводу використання інститутів публічної влади для реалізації їх суспільнозначущих запитів та потреб.

Визначимо тепер основні функції політики:

Такий дослідник, як Б.Рассел, синтезував показники соціально-економічного та політичного характеру, та виділив п’ять типів держав, що відповідають п’яти типам соціально-економічного розвитку суспільства. Традиційні, примітивні суспільства; традиційні цивілізації; перехідні суспільства; суспільства промислових революцій; суспільства високого масового споживання.

Зв’язок політики та економіки необхідно розглядати діалектично. Політика також має регулюючі можливості щодо економіки, бо є формою владно - державного примусу. В разі необхідності вплив її набуває особливого значення. Сьогодні як ліберальні ідеологи заходу, так і консервативні відмовляються від різко негативного ставлення до державного регулювання економіки. Вони визнають необхідність застосування цих важелів.

В сучасній Україні, як і в інших державах, що проводять посттоталітарні трансформації, питання посилення регульованості соціальних процесів є найбільш актуальним. Політичний аналіз потрібен для проведення ефективних економічних перетворень: встановлення конкурентного середовища, ствердження ринкових відносин, розвитку підприємництва. Міри політичного характеру необхідні й для подолання негативних наслідків минулої системи та подолання кризових явищ перехідного періоду.

Однак успіх демократичних перетворень буде залежати від збереження динамічного балансу між чинниками політичного та економічного характеру. Наприклад, не менш значущим виявляється розвиток вільної економічної діяльності, ствердження господарської ініціативи та широкий розвиток підприємництва.

Економіка та політика взаємодіють опосередковано через соціальні відносини. Тому характер їх взаємодії багато в чому залежить від змісту інтересів соціальних груп, що складають те чи інше суспільство.

Правова, юридична сфера закріплює в законодавстві основні принципи політичного панування. Воно постає своєрідним індикатором дозрілості політики, держави. Визначає межі припустимої політичної поведінки суб’єктів політичної діяльності. Особливо це повинно стосуватися правлячих кіл. Щодо нашої нещодавньої історії: в умовах тоталітарного режиму право слугувало політиці, ніяк не регламентувало правове, владне свавілля. Абсолютна влада розбещує абсолютно.

Дослідження проблеми співвідношення політики і моралі бере свій початок ще за давні часи. В цілому в історії філософської та політичної думки можна визначити три основні підходи.

Перший підхід (Макіавеллі, Моска, Міхельс, Бентам) відкидає будь-яке серйозне значення моралі для політики.

Другий підхід (Платон, Арістотель, Фромм), навпаки, розчиняли політичні підходи в морально-етичних оцінках. Висловлювалась точка зору, що етичні орієнтири є найсуттєвішими в людській життєдіяльності (однаково в усіх сферах, не відокремлюючи політику).

Третій підхід (А.Швейцер, М.Ганді) відстоювали думку ушляхетнювання політики мораллю. З цього погляду, мораль є важливим чинником оцінки політичної діяльності взагалі.

В політиці процес формування та реалізації інтересів первісно пов’язаний з моральним вибором людини. Уявлення про справедливість, характер відносин з державою, про межі свободи та рівність впливають на політичні настанови та поведінку. У відносинах з державою (державною владою) людина керується вимогами користі та моральності. Мораль розміщує політичні питання у площині взаємовідносин “добра” та “зла”. Індивідуальний вибір більшою мірою залежить від морального апробування, тоді як професійні аспекти управлінської діяльності еліт містять мінімальний рівень моральної рефлексії.

Зрозуміло, що моральність політики відносна, тим більше, що моральна оцінка політичних засобів, що застосовуються, залежить від конкретної ситуації. Наприклад, держава може ефективно використовувати своє монопольне право на використання сили тільки тоді, коли має легітимність. Інакше кажучи, коли моральні почуття народу збігаються з нормами офіційної владної моралі.

У відносинах моралі та політики також необхідний баланс неприпустимий як гіперморалізм, що призводить до містифікації політичних уявлень, що є шляхом до соціальних катастроф, так і нехтування соціальними принципами, що характерно для всіх відомих історії диктаторських режимів.

Якщо політика не цурається моральних вимог, тоді їй принадне прагнення досягти цілей за рахунок меншої соціальної ціни, зберегти мир та громадянську згоду.

Індивідуальний, груповий та загальнолюдський рівні політичної свідомості повинні отримувати інтегральну формулу. Перевага одного з них негативна за своїм впливом, бо порушує динамічний баланс між політикою та мораллю, реальним та ідеальним. Для збереження цього балансу необхідно посилювати ті настанови, що об’єднують суспільство, а не призводять до його розпаду. Стабільність суспільства передбачає одним з важливих чинників мораль як джерело політичного розвитку та політику - як засіб укріплення універсальних норм та цінностей моралі.

3 ПОНЯТТЯ ТА СТРУКТУРА ВЛАДИ, ЇЇ ЛЕГІТИМНІСТЬ

Як вже було зазначено, сутнісну детермінанту політики становить влада. Розглянемо детальніше цей феномен.

Сучасна політологія, як правило, виходить із розуміння влади, яке запропонував М.Вебер. Влада постає як здатність окремої людини або групи людей стверджувати у сфері соціальних відносин, не дивлячись на опір, власну волю. Влада проявляється повсюди: в родині, у виробничих колективах, армії, у державі загалом. В останньому випадку ми маємо справу з верховною політичною владою.

Сутність влади полягає у відносинах керівництва, владарювання і підкорення. Однак існують різні тлумачення влади. Телеологічне, з погляду досягнення цілей, результатів діяльності. За ним, влада може бути визначена як реалізація намічених цілей. “З двох суб’єктів А і В, суб’єкт А досягає найбільш намічених результатів, а ніж суб’єкт В. Відповідно суб’єкт А і володіє владою”.

Біхевіористське трактування розглядає владу як особливий тип поведінки, при якому одні люди командують, а інші - підкоряються. Цей підхід індивідуалізує розуміння влади, зводячи його до взаємодії реальних особистостей. Особлива увага приділяється суб’єктивній мотивації влади. Людиною керує поривання до влади, прагнення до неї. Вона сприймається як засіб збагачення, одержання престижу, безпеки, добробуту. Політична влада складається із зіткнень, різноманітної волі до влади, як балансу, рівноваги політичних сил.

До біхеовіористського трактування близький і психологічний підхід. Загальне в ньому те, що влада має за джерело індивідуальну поведінку. Необхідно виявляти психологічні засади волі до влади. Наявно цей підхід можна прослідкувати в межах психоаналізу. Влада виникає як взаємодія волі до влади одних та готовності до підкорення, “добровільного рабства” - з боку інших. В психіці людини є структури (за З.Фрейдом), які роблять його схильним до переваги рабства заради особистої захищеності та заспокоєності за допомогою любові до правителя.

Системне трактування влади протилежне попередньому. Влада, за ним, це похідна не від індивідуальних, міжособистісних відносин, а від соціальної системи і виявляється у взаємовідносинах частин та цілого.

Структурно-функціональні інтерпретації розглядають владу як властивість соціальної організації. Людське суспільство базується на доцільності розподілу функцій керування та підкорення. Це умова ефективного спільного буття людей. Ієрархія властива суспільству. Отже влада постає як властивість соціальних статусів, ролей, що дають змогу контролювати ресурси влади.

Реляціоністське (від “relation” англ. - відношення) визначення влади є синтезним. Влада – це відношення між двома партнерами (агентами), при якому один з них здійснює значний вплив на іншого. Іншими словами, влада – це взаємодія між суб’єктом і об’єктом, при якій суб’єкт за допомогою певних засобів контролює об’єкт.

Структура влади складається з суб’єкта, об’єкта влади та ресурсів. Суб’єкт втілює активний початок. Відносини влади мають асиметричний характер (влада завжди концентрується на боці суб’єкта, але сутність суб’єкт-об’єктних відносин залежить від типу політичного режиму).

Ресурси влади – це всі ті засоби, використання яких забезпечує вплив на об’єкт влади відповідно до цілей суб’єкта. Ресурси можна класифікувати на утилітарні, примусові, нормативні (за А.Етціоні). Утилітарні – це матеріальні та інші соціальні блага, що пов’язані з повсякденними інтересами людей. Вони можуть використовуватись як для заохочення, так і для покарання. Примусові ресурси – це міра адміністративного покарання. Їх застосовують тоді, коли перші (утилітарні) виявляються не ефективними або вичерпаними. Нормативні – включають ті заходи, які впливають на внутрішній світ людини, на норми поведінки та ціннісні орієнтації (ЗМІ, художня література, різні сфери культури, діюче законодавство, традиції тощо) Цей тип ресурсів впливає саме на свідомість людини, тоді як перші два види – на реальні обставини життєдіяльності людини, а через це - на поведінку.

Можна також проводити класифікацію ресурсів відповідно до сфер життєдіяльності: політичні, економічні, соціальні, політико-силові, культурно-інформаційні.

Економічні ресурси – це матеріальні цінності, що необхідні для суспільного виробництва та споживання. Це гроші, засоби виробництва, земля, корисні копалини, продукти харчування тощо.

Соціальні ресурси дають змогу впливати на соціальний статус людини. До них відносяться, наприклад, матеріальний добробут, кар’єра, престиж, освіта, медичне обслуговування, соціальна захищеність.

До культурно-інформаційних ресурсів належать знання та інформація, а також засоби їх отримання та розповсюдження (заклади освіти і науки, ЗМІ, заклади культури). Деякі дослідники вважають, що XXI століття стане століттям панування інформаційних ресурсів влади.

Політико-силові ресурси – це державний апарат фізичного примусу (армія, карні органи тощо).

Важливо відзначити, що і сама людина є специфічним ресурсом влади (демографічні ресурси). Людина створює всі інші ресурси влади. Людина може виступати знаряддям влади як засіб впливу на інших людей. Тобто людина може виступати і суб’єктом і об’єктом влади.

Ми визначили, що таке влада як феномен суспільного буття. Але влада може бути класифікована за такими видами: економічна, соціальна, духовно-інформаційна, примусова, політична.

Особливо цікаве питання - в чому полягає специфіка політичної влади. Визначимо ряд ознак, що її відрізняють:

  • легальність у використанні сили в межах держави та з боку держави;

  • верховенство, обов’язковість рішень політичної влади над усякими іншими;

  • публічність (всезагальність, позаособність). Політична влада від імені всього суспільства звертається до усіх громадян за допомогою права;

  • моноцентричність (наявність єдиного центру прийняття політичних рішень). Інші види влади поліцентричні;

  • розмаїття ресурсів політичної влади.

    Політична влада відрізняється від усіх інших форм суспільної влади своєю суверенністю: загальні закони і порядки поширюють її на всіх громадян; вона виносить остаточне рішення в усіх випадках; самостійно представляє громадянське суспільство у міжнародних справах. Вирішальним засобом застосування влади виступає монополія насильства як внутрішнього (право покарання), так і зовнішнього (право на війну). Для політичної влади мають значення не стільки інтереси окремих осіб чи груп, скільки загальні інтереси всіх громадян суспільства.

    Політична влада реалізує свої можливості у формах, протистояти яким не можуть антисоціальні тенденції і антигромадянські дії. Вона спирається на специфічні знаряддя і засоби влади: юридично-судові, адміністративні, карні, військові. Змістом політичної влади має бути прагнення до збереження суспільства від розпаду і створення умов для його розвитку.

    Харизматична влада передбачає безумовну та ірраціональну віру в надприродні якості володаря. Термін “харизма” запозичений з історії християнської церкви, де його використовують для позначення проповідників, котрі мали дар безпосереднього спілкування з божеством і обминали при цьому офіційні релігійні інституції. В політичній практиці під харизмою розуміють священний дар, виключні якості керівника.

    Легальна влада або раціонально-правова базується на раціонально зрозумілому інтересі. Для цього типу характерна переконаність в законності встановлених порядків. Для забезпечення такого типу панування необхідний професійний апарат. Змістом цієї влади є визнання важливості законів. Люди підкорюються не особистості, а законам, в межах яких обираються і діють представники влади.

    4 ПОЛІТИЧНІ ВІДНОСИНИ ТА ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА

    Конкретним проявом політики та влади в суспільстві є політичні відносини та політичне життя. Політичні відносини виражають стійкий характер взаємозв’язків між собою та з інститутами влади. В змістовному плані вони характеризують різноманітні взаємодії еліти і електорату, еліти і контреліти, лідерів і груп підтримки, соціальних і національних спільностей, різноманітних груп інтересів і політичних інститутів.

    Важливим показником політичного життя є характер політичних відносин, який віддзеркалює домінуючі складові функціонування державної влади, як то: чи то непримиренна боротьба політичних інтересів і партій, чи то прагнення цих сторін до суспільної згоди і порозуміння для вирішення загальних проблем; чи то громадянська війна, чи то громадянський мир; чи то постійне очікування соціального вибуху у будь-якій формі, чи то стабільність і почутті безпеки.

    Для розуміння сутності політичного життя принципово важливим є те, що інтереси людини в політиці більшою мірою носять надперсональний характер, тобто мають значення для тієї чи іншої частини населення. Ці інтереси взаємодіють з інтересами інших суспільних груп, тому для нормалізації міжнаціональної взаємодії (політичного життя) особливе значення має участь у них держави.

    Для політичного життя України останнім часом характерні нові тенденції. Кардинальні зміни в ньому відбулися з розпадом СРСР. Змінилася сама схема взаємовідносин людського загалу: відхід від пріоритету міжнародних проблем (”СРСР – міжнародне коло”) до пріоритету внутрішніх проблем. Таких як: громадянське суспільство – державна влада, її форма, її економічна, культурна, освітня, національна, екологічна та інша політика. З цих взаємовідносин провідними стають політичні. Через те, що від них (і це згодом розуміють усі) залежить успіх вирішення усіх інших питань.

    ВИСНОВКИ

    Політика виникає на визначному етапі розвитку суспільства, коли розмаїття інтересів та породжувані ними конфлікти створюють загрозу суспільному цілому. Держава, що формується разом із політикою є силою, яка проводить в суспільстві завдяки примусу загальнообов’язкову модель поведінки для всіх членів соціуму. Політика і держава пов’язані із владою та владними відносинами, які є асиметричними, характеризуються спроможністю суб’єкта влади впливати на поведінку об’єкта влади. Політика – це діяльність та відносини з приводу реалізації влади в суспільстві. Вона являє собою сферу цілеспрямованої взаємодії соціальних груп для використання інститутів публічної влади із метою досягнення своїх інтересів, запросів, потреб. Саме політика, багато в чому, забезпечує прогресивний розвиток суспільства, стверджує стабільність, порядок, порозуміння. Однак, неефективна політика може обернутися для суспільства регресом, стати національною трагедією. На заваді цим негативним явищам можуть стати розвиток знань про політику, зацікавленість нею та участь у політичному процесі.

    РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

    1. Вебер М. Политика как призвание и профессия // Вебер М. Избр. произв. - М., 1990.

    2. Хайек Ф. Пагубная самонадеянность. - М., 1992.

    3. Бодуен Ж. Вступ до політології. - К., 1995.

    4. Основи політології: Курс лекцій / Під ред. М. Сазонова. - Х., 1993.

    5. Пугачев В., Соловьев А. Введение в политологию. - М., 1995.

    6. Фетисов А.С. Политическая власть: проблемы легитимности // Соц.-полит. журнал. - 1995. - №3.

    7. Власть: Сб. - М., 1989.

    8. Поппер К. Открытое общество и его враги. - М. 1993. В 2 т.

    ЗМІСТ

    Вступ 3

    1 Зміст, походження та функції політики 3

    2 Взаємодія політики з іншими сферами суспільного життя 6

    3 Поняття та структура влади, її легітимність 9

    4 Політичні відносини та політичне життя суспільства 13

    Висновки 14

    Рекомендована література 15